Троянда

Австрійський поет Рільке якийсь час жив у Парижі.

Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю. На розі цієї вулиці знаходилась жінка старшого віку та просила милостиню у перехожих. Вона сиділа нерухомо постійно на одному й тому ж місці, як статуя, з простягнутою рукою та опущеними до землі очима.

Рільке ніколи не давав для неї милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.

Якось француженка запитала поета:

– Чому ти ніколи нічого не даєш цій бідній жінці?

– Ми мали б дати їй щось для серця, а не тільки для рук, – відповів він.

Наступного дня Рільке прийшов із гарною трояндою, що тільки-но почала розпускатися, та дав цю троянду убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета, підвелася з землі та поцілувала його руку і пішла, притискаючи троянду до грудей.

Цілий тиждень її ніхто не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці – мовчазна, нерухома, як і раніше.

– Чим вона жила всі ці дні? – запитала молода француженка.

– Трояндою, – відповів поет.

                                           Дзеркало

Одного мудреця запитали:

– Чому бідні більш привітні і менш скупі, ніж багаті?

– Подивися у вікно, що ти бачиш?

– Бачу, як діти грають у дворі.

– А тепер подивись у дзеркало. Що ти бачиш там?

– Себе.

– Ось бачиш. І вікно, і дзеркало – зі скла, але варто додати трохи срібла – і вже бачиш тільки себе …

© Омар Хайям

                  Притча про мрію і море

В одному бідному селі народився на світ хлопчик . Він проводив свої дні безглуздо, механічно й монотонно , як і інші мешканці цього згасаючого селища, не маючи уявлення, що робити з власним життям. І в одну прекрасну ніч йому приснилося море. Жоден із жителів села ні разу не бачив моря, тому ніхто не зміг підтвердити, що десь у світі існує така безкрайня вода.

А коли юнак заявив, що збирається відправитися на пошуки моря зі свого сну, всі крутили пальцем біля скроні і називали його зайдиголовою. Але він, незважаючи ні на що, пустився в дорогу і довго мандрував, поки не опинився на розвилці доріг.

Тут юнак вибрав ту дорогу, яка вела прямо, і через кілька днів дістався до селища, жителі якого вели спокійне, забезпечене життя. Коли юнак повідомив їм, що мандрує, мріючи знайти море, вони почали переконувати його, що він даремно витрачає час і краще буде йому залишитися в цьому селі і жити так само щасливо, як і всі.

Кілька років молодий чоловік жив у достатку. Але одного разу вночі йому знову приснилося море, і він згадав про свою нездійсненну мрію. Юнак вирішив покинути селище і знову вирушити в дорогу. Попрощавшись з усіма, він повернувся на роздоріжжя і на цей раз пішов в іншому напрямку. Йшов він довго, поки не дійшов до великого міста. Захопився його гомоном і строкатістю і вирішив залишитися там. Навчався, працював, веселився, і з часом зовсім забув про мету своєї подорожі.

Однак через кілька років він знову побачив у сні море і подумав, що  якщо не виконає мрію своєї юності, то даремно розтрачує життя. Тому він знову повернувся на розвилку і вибрав третю дорогу, яка привела його в ліс. На невеликій галявині чоловік побачив хатинку, а біля неї вже не надто молоду, але прекрасну жінку, яка розвішувала випрану білизну. Вона запропонувала йому залишитися з нею, тому що її чоловік пішов на війну і не повернувся. Чоловік погодився.

Багато років вони прожили щасливо, виростили дітей, але одного разу нашого героя, який вже постарів, знову провідав сон про море. І чоловік залишив усе, з чим був пов'язаний багато років, повернувся на розвилку і пустився в дорогу останньою, досі невідомою йому стежкою, дуже крутою і кам'янистою. Йти було дедалі важче, і чоловік став побоюватися, що незабаром зовсім виб'ється зі сил.

Опинившись біля підніжжя великої гори, старий вирішив піднятися на неї в надії хоча б здалеку побачити море, яке він являлося йому у снах. Через кілька днів, знеможений, він дістався вершини гори. Перед ним розкинулися неозорі простори: старий побачив розвилку доріг і село, в якому жителі вели благополучне життя, і велике місто, і хатинку жінки, з якою провів багато щасливих років. А вдалині, на горизонті, побачив блакитне безкрає море . 

І, перш ніж зупинилося його змучене серце, розчулений старий крізь сльози жалю помітив, що всі дороги, якими він ішов, вели до моря, та жодну з них він не пройшов до кінця...